Музей Доброго самаритянина, истории Иисуса о раненом человеке, Добый самаритянин
постоялый двор, музей мозаики добый самаритянин, гостиница для паломников самаритянин,#
Музей
|
 |
 |
 |
| Заказать экскурсию | Google карты | Яндекс карты |
Музей мозаики Доброго самаритянина
* Гора гризим
* Притча о добром самарянине
Герой библейской притчи о Притча о добром самарянине, который не прошел мимо израненного и нуждающегося в помощи, стал главным героем одного чудесного туристического места, интереснейшего музея – «Постоялый двор доброго самарянина».
В древнем Израиле тоже были гостиницы, и чтобы представить, куда добрый самарянин привел изувеченного путника, создан музей, который так и называется. Всего двадцать пять километров от Иерусалима в сторону Мертвого моря по хорошей дороге под уклон (Мертвое море находится ниже уровня Мирового океана на четыреста сорок метров). Направо от дороги расположен археологический комплекс с небольшим музеем мозаики «Добрый самарянин». Если говорить о направленности музея, то это скорее этнографический музей древностей, тут представлена экспозиция представителей самаритянской, иудейской и христианской религий. Археологические памятники в Израиле – далеко не редкость, но в каждом своя изюминка. Своеобразие этого музея не только в мозаиках, но и в тематике: все о бедном самаритянине, или вообще о самаритянах, или о постоялом дворе – от духа странствий до поилок для лошадей. Место здесь историческое. На этом месте действительно была гостиница, и, как говорят экскурсоводы, она могла быть только в этом месте (около города Маале-Адумим), по пути из Иерусалима в Иерихон. Место былое удобное, на дороге,
просматривалось во все стороны, что-то вроде сегодняшних мотелей или кемпингов, придорожных отелей. Даже царь Ирод построил здесь себе путевой домик. Сегодня можно увидеть пещеры, выдолбленные в скале, окруженные небольшой кирпичной кладкой. Это места, где располагалась стража. Процесс раскопки путевого дворца еще продолжается, и мы ждем новых открытий. Очень интересный объект на территории заповедника – пещера, в которой еще совсем недавно жили бедуины. Объект сохранен как этнографическое наследие, в какой-то мере он объясняет, как на этой очень непростой для жизни земле жили люди. Природный камень действует как кондиционер, днем тут прохладно, ночью тепло. Очень интересно увидеть реконструкцию самого постоялого двора, внутренний двор, ясли для лошадей – все, что мы зовем историческим колоритом.
Небольшой музей в целом посвящен мозаике, но есть там зал, в котором представлены самаритяне, жители Самарии, исторической области Израиля. Их не считали единоверцами иудеи, хотя имели с ними много общего. Сами самаритяне считают, что пришли из Египта вместе с евреями в Шхем, и оставались здесь все время, в отличие от иудеев, которые были пленены вавилонянами. Когда через
семьдесят лет те вернулись и стали проповедовать самаритянам, последние не признали их, построили храм на горе Гризим и поклонялись Богу там. По другой версии, самаритяне – это бывшие язычники, которые заселили земли иудеев после пленения. Их обратил в иудейство священник, присланный из плена. Так или иначе, самаритяне не признавали иудеев, иудеи – самаритян. Знаменитая притча о добром самаритянине как раз и рассказывает о том, что неважно, что разделяет народы и конфессии, все должны жить в мире и помогать друг другу.
Побывать здесь, побродить по местным тропам, представить, как путешествовали в древности люди очень интересно, особенно с индивидуальным гидом. Трудно здесь было всем: палящее солнце, жгучий песок, горы, которые надо преодолевать. А еще разбойники, которые встречались чаще, чем добрые люди. И не зря это небольшой
музей называется постоялым двором доброго самаритянина, ибо притча о нем придает особый смысл человеческим отношениям: мы должны быть милосердны, сострадательны и добры друг к другу, и тогда наступит мир в душе и вокруг нас.
* Притча о добром самарянине
Герой библейской притчи о Притча о добром самарянине, который не прошел мимо израненного и нуждающегося в помощи, стал главным героем одного чудесного туристического места, интереснейшего музея – «Постоялый двор доброго самарянина».
В древнем Израиле тоже были гостиницы, и чтобы представить, куда добрый самарянин привел изувеченного путника, создан музей, который так и называется. Всего двадцать пять километров от Иерусалима в сторону Мертвого моря по хорошей дороге под уклон (Мертвое море находится ниже уровня Мирового океана на четыреста сорок метров). Направо от дороги расположен археологический комплекс с небольшим музеем мозаики «Добрый самарянин». Если говорить о направленности музея, то это скорее этнографический музей древностей, тут представлена экспозиция представителей самаритянской, иудейской и христианской религий. Археологические памятники в Израиле – далеко не редкость, но в каждом своя изюминка. Своеобразие этого музея не только в мозаиках, но и в тематике: все о бедном самаритянине, или вообще о самаритянах, или о постоялом дворе – от духа странствий до поилок для лошадей. Место здесь историческое. На этом месте действительно была гостиница, и, как говорят экскурсоводы, она могла быть только в этом месте (около города Маале-Адумим), по пути из Иерусалима в Иерихон. Место былое удобное, на дороге, просматривалось во все стороны, что-то вроде сегодняшних мотелей или кемпингов, придорожных отелей. Даже царь Ирод построил здесь себе путевой домик. Сегодня можно увидеть пещеры, выдолбленные в скале, окруженные небольшой кирпичной кладкой. Это места, где располагалась стража. Процесс раскопки путевого дворца еще продолжается, и мы ждем новых открытий. Очень интересный объект на территории заповедника – пещера, в которой еще совсем недавно жили бедуины. Объект сохранен как этнографическое наследие, в какой-то мере он объясняет, как на этой очень непростой для жизни земле жили люди. Природный камень действует как кондиционер, днем тут прохладно, ночью тепло. Очень интересно увидеть реконструкцию самого постоялого двора, внутренний двор, ясли для лошадей – все, что мы зовем историческим колоритом. Небольшой музей в целом посвящен мозаике, но есть там зал, в котором представлены самаритяне, жители Самарии, исторической области Израиля. Их не считали единоверцами иудеи, хотя имели с ними много общего. Сами самаритяне считают, что пришли из Египта вместе с евреями в Шхем, и оставались здесь все время, в отличие от иудеев, которые были пленены вавилонянами. Когда через
семьдесят лет те вернулись и стали проповедовать самаритянам, последние не признали их, построили храм на горе Гризим и поклонялись Богу там. По другой версии, самаритяне – это бывшие язычники, которые заселили земли иудеев после пленения. Их обратил в иудейство священник, присланный из плена. Так или иначе, самаритяне не признавали иудеев, иудеи – самаритян. Знаменитая притча о добром самаритянине как раз и рассказывает о том, что неважно, что разделяет народы и конфессии, все должны жить в мире и помогать друг другу. Побывать здесь, побродить по местным тропам, представить, как путешествовали в древности люди очень интересно, особенно с индивидуальным гидом. Трудно здесь было всем: палящее солнце, жгучий песок, горы, которые надо преодолевать. А еще разбойники, которые встречались чаще, чем добрые люди. И не зря это небольшой
музей называется постоялым двором доброго самаритянина, ибо притча о нем придает особый смысл человеческим отношениям: мы должны быть милосердны, сострадательны и добры друг к другу, и тогда наступит мир в душе и вокруг нас. Добрий самарянин
Герой біблійної притчі про доброго самаритянина, який не пройшов повз поранений і потребував допомоги, став головним героєм одного чудового туристичного місця, 
найцікавішого музею – «Заїжджий двір доброго самарянина».
У стародавньому Ізраїлі теж були готелі, і щоб уявити, куди добрий самарянин привів понівеченого мандрівника, створено музей, який так і називається. Усього двадцять п'ять кілометрів від Єрусалиму у бік Мертвого моря гарною дорогою під ухил (Мертве море знаходиться нижче рівня Світового океану на чотириста сорок метрів). Праворуч від дороги розташований археологічний комплекс із невеликим музеєм мозаїки «Добрий самарянин». Якщо говорити про спрямованість музею, то це скоріше етнографічний музей старовин, тут представлено експозицію представників самаритянської, юдейської та християнської релігій. Археологічні пам'ятки в Ізраїлі – не рідкість, але в кожному своя особливість. Своєрідність цього музею не тільки в мозаїках, а й у тематиці: все про бідного самаритянина, або взагалі про самаритян,
або про заїжджому дворі – від духу мандрівок до напувалок для коней. Місце тут історичне. На цьому місці дійсно був готель, і, як кажуть екскурсоводи, він міг бути тільки в цьому місці (біля міста Маале-Адумім), дорогою з Єрусалиму до Єрихону. Місце колишнє зручне, на дорозі, проглядалося на всі боки, на кшталт сьогоднішніх мотелів або кемпінгів, придорожніх готелів. Навіть цар Ірод збудував тут собі колійний будиночок. Сьогодні можна побачити печери, видовбані у скелі, оточені невеликою цегляною кладкою. Це місця, де була варта. Процес розкопки колійного палацу ще триває, і ми чекаємо на нові відкриття. Дуже цікавий об'єкт на території заповідника – печера, в якій ще недавно жили бедуїни. Об'єкт збережено як етнографічну спадщину, певною мірою він пояснює, як на цій дуже непростій для життя землі жили люди. Природний камінь діє як кондиціонер, вдень тут прохолодно, вночі тепло. Дуже цікаво побачити реконструкцію самого заїжджого двору, внутрішній двір, ясла для коней – все, що ми називаємо історичним колоритом.
Невеликий музей загалом присвячений мозаїці, але є там зал, де представлені
самаритяни, жителі Самарії, історичної області Ізраїлю. Їх не вважали одновірцями юдеї, хоча мали з ними багато спільного. Самі самаритяни вважають, що прийшли з Єгипту разом із євреями до Шхема, і залишалися тут увесь час, на відміну від юдеїв, які були полонені вавилонянами. Коли через сімдесят років ті повернулися і стали проповідувати самаритянам, останні не визнали їх, збудували храм на горі Грізім та поклонялися Богу там. За іншою версією, самаритяни – це колишні язичники, які заселили землі юдеїв після полону. Їх звернув до юдейства священик, надісланий із полону. Так чи інакше, самаритяни не визнавали іудеїв, іудеї - самаритян. Знаменита притча про доброго самаритянина якраз і розповідає про те, що неважливо, що поділяє народи та конфесії, усі мають жити у світі та допомагати один одному.
Побувати тут, поблукати місцевими стежками, уявити, як подорожували в давнину люди дуже цікаво, особливо з індивідуальним гідом. Важко тут було всім: пекуче сонце, пекучий пісок, гори, які треба долати. А ще розбійники, які зустрічалися частіше за добрих людей. І недаремно це невеликий музей називається заїжджим двором доброго самаритянина, бо притча про нього надає особливий сенс людським відносинам: ми повинні бути милосердні, співчутливі та добрі один до одного, і тоді настане мир у душі та навколо нас.
найцікавішого музею – «Заїжджий двір доброго самарянина».У стародавньому Ізраїлі теж були готелі, і щоб уявити, куди добрий самарянин привів понівеченого мандрівника, створено музей, який так і називається. Усього двадцять п'ять кілометрів від Єрусалиму у бік Мертвого моря гарною дорогою під ухил (Мертве море знаходиться нижче рівня Світового океану на чотириста сорок метрів). Праворуч від дороги розташований археологічний комплекс із невеликим музеєм мозаїки «Добрий самарянин». Якщо говорити про спрямованість музею, то це скоріше етнографічний музей старовин, тут представлено експозицію представників самаритянської, юдейської та християнської релігій. Археологічні пам'ятки в Ізраїлі – не рідкість, але в кожному своя особливість. Своєрідність цього музею не тільки в мозаїках, а й у тематиці: все про бідного самаритянина, або взагалі про самаритян,
або про заїжджому дворі – від духу мандрівок до напувалок для коней. Місце тут історичне. На цьому місці дійсно був готель, і, як кажуть екскурсоводи, він міг бути тільки в цьому місці (біля міста Маале-Адумім), дорогою з Єрусалиму до Єрихону. Місце колишнє зручне, на дорозі, проглядалося на всі боки, на кшталт сьогоднішніх мотелів або кемпінгів, придорожніх готелів. Навіть цар Ірод збудував тут собі колійний будиночок. Сьогодні можна побачити печери, видовбані у скелі, оточені невеликою цегляною кладкою. Це місця, де була варта. Процес розкопки колійного палацу ще триває, і ми чекаємо на нові відкриття. Дуже цікавий об'єкт на території заповідника – печера, в якій ще недавно жили бедуїни. Об'єкт збережено як етнографічну спадщину, певною мірою він пояснює, як на цій дуже непростій для життя землі жили люди. Природний камінь діє як кондиціонер, вдень тут прохолодно, вночі тепло. Дуже цікаво побачити реконструкцію самого заїжджого двору, внутрішній двір, ясла для коней – все, що ми називаємо історичним колоритом.Невеликий музей загалом присвячений мозаїці, але є там зал, де представлені
самаритяни, жителі Самарії, історичної області Ізраїлю. Їх не вважали одновірцями юдеї, хоча мали з ними багато спільного. Самі самаритяни вважають, що прийшли з Єгипту разом із євреями до Шхема, і залишалися тут увесь час, на відміну від юдеїв, які були полонені вавилонянами. Коли через сімдесят років ті повернулися і стали проповідувати самаритянам, останні не визнали їх, збудували храм на горі Грізім та поклонялися Богу там. За іншою версією, самаритяни – це колишні язичники, які заселили землі юдеїв після полону. Їх звернув до юдейства священик, надісланий із полону. Так чи інакше, самаритяни не визнавали іудеїв, іудеї - самаритян. Знаменита притча про доброго самаритянина якраз і розповідає про те, що неважливо, що поділяє народи та конфесії, усі мають жити у світі та допомагати один одному.Побувати тут, поблукати місцевими стежками, уявити, як подорожували в давнину люди дуже цікаво, особливо з індивідуальним гідом. Важко тут було всім: пекуче сонце, пекучий пісок, гори, які треба долати. А ще розбійники, які зустрічалися частіше за добрих людей. І недаремно це невеликий музей називається заїжджим двором доброго самаритянина, бо притча про нього надає особливий сенс людським відносинам: ми повинні бути милосердні, співчутливі та добрі один до одного, і тоді настане мир у душі та навколо нас.
Фото Музей Доброго самаритянина
